Риноліт — це тверде утворення у порожнині носа, яке формується протягом місяців чи навіть років навколо дрібного стороннього тіла, згустку крові або слизу внаслідок відкладення солей кальцію. Це рідкісна патологія, яка потребує уважності з боку отоларинголога. Часто її виявляють випадково — під час рутинного КТ‑обстеження у стоматологічних чи інших випадках. На знімках чітко видно сторонній предмет у носових ходах, пазухах або структурні зміни. До речі, регулярне використання КТ голови дозволяє виявляти багато ЛОР‑патологій на ранніх стадіях, ще до появи виражених симптомів. Клінічний випадок До мене звернулася 14‑річна пацієнтка зі скаргами на утруднене носове дихання та тривалі виділення з носа. Лікування проводилось неодноразово, але ефект був короткочасним. Під час огляду після анемізації носових ходів було виявлено стороннє тіло, покрите слизом, яке мало щільну «гіпсову» структуру та вільно рухалося, але видалити його одразу не вдалося. Пацієнтці було рекомендовано пройти КТ додаткових пазух носа для уточнення структури та розташування риноліту. Згодом його успішно видалили під загальним наркозом. Для мене це вже другий випадок риноліту у практиці — надзвичайно цікаво, враховуючи рідкісність патології. На фото та відео нижче ви можете побачити розташування риноліту в носі пацієнтки, його КТ‑структуру та процес видалення. Також наведено інший випадок, який може бути цікавим. Якщо у вас є скарги на носове дихання чи інші симптоми, не відкладайте — звертайтесь до оториноларинголога.

L'athérome du lobule de l'oreille est un kyste cutané bénin résultant de l'obstruction du canal d'une glande sébacée. Il peut apparaître non seulement sur l'oreille, mais également sur d'autres zones de la tête et du corps. Cas clinique Un patient de 63 ans s'est présenté à ma consultation avec des plaintes concernant une tuméfaction au niveau de l'oreille apparue il y a plusieurs décennies. Au fil du temps, la masse a considérablement augmenté de volume, exerçant une pression sur l'oreille et perturbant le sommeil. Le patient prenait des antalgiques, mais ayant compris que la situation ne pouvait plus durer, il a décidé de consulter. L'examen clinique a permis d'établir le diagnostic d'athérome du lobule de l'oreille. Une exérèse sous anesthésie locale a été préconisée, accompagnée de l'envoi de la pièce opératoire pour examen anatomopathologique afin de confirmer le diagnostic. En période postopératoire, le patient a présenté pendant quelques jours un prurit et une sensation de « fourmillements », secondaires à l'irritation des récepteurs nerveux et à la diminution de l'apport en oxygène aux tissus. Les fils de suture ont été retirés au bout de 10 jours, marquant la disparition complète de la gêne. Ce qu'il est important de savoir Si vous percevez une induration cutanée au niveau de l'oreille, du visage ou de toute autre région corporelle, consultez dans un premier temps votre médecin traitant, puis un chirurgien ou un oto-rhino-laryngologiste afin d'établir le diagnostic et de poser l'indication thérapeutique. Sur les photographies, vous pouvez observer divers athéromes du lobule de l'oreille, leur structure après exérèse, ainsi que la qualité des sutures esthétiques rendant la cicatrice très discrète en phase postopératoire précoce ; après l'ablation des points, l'oreille retrouve un aspect parfaitement anatomique. Conclusion Il est inutile d'attendre une résolution spontanée de la pathologie. Le temps peut jouer contre vous.Soyez attentifs à votre santé.

Сторонні тіла горла — це найчастіше їжа або необроблені шматки їжі, а також об’єкти, які людина ненавмисно проковтнула. Найпоширенішим стороннім тілом горла є риб’ячі кістки — вони складають близько 80% усіх випадків. Далі йдуть шматки пластику, інші кістки (кролика, курки), монети. Найбільш небезпечними є батарейки та акумулятори. З розвитком електроніки акумулятори стали дуже малими — розміром із половину сірника. Такі є, наприклад, у портативних Bluetooth-навушниках. Потрапивши у кисле середовище шлунку, вони можуть спричинити серйозні проблеми. Діти також можуть знайти й проковтнути батарейку від годинника чи слухового апарата. Тому важливо, щоб ці речі ніколи не були у доступі для дітей. Окрему небезпеку становлять іграшки з магнітами, особливо неодимовими. Якщо дитина проковтне кілька магнітів, вони можуть з’єднатися між собою крізь стінки кишківника, що призводить до тяжких ускладнень і навіть смерті при несвоєчасному наданні допомоги. Клінічний випадок До мене звернувся пацієнт 62 років. Напередодні він їв рибу й після цього відчув дискомфорт у горлі справа. Запідозривши, що застрягла кістка, він спробував самостійно її «витягнути» хлібним м’якушем (будь ласка, не робіть так — цим ви лише проштовхуєте кістку глибше в тканини). Потім він запив хліб водою, але біль і дискомфорт не зникли. Наступного дня, коли він навіть не зміг поснідати, звернувся до сімейного лікаря. Після огляду оториноларинголог видалив риб’яче ребро, яке застрягло в піднебінному мигдалику. Фото кістки прикріплюю до поста. Якби кістка залишилася в горлі кілька днів, вона могла б викликати інфекційне ускладнення та значно погіршити перебіг хвороби. Важливо Не займайтеся самолікуванням. При появі симптомів звертайтеся до профільного спеціаліста.

Стороннє тіло носа — це невеликі об’єкти, що потрапляють у носовий хід, найчастіше в дитячому віці. Вони спричиняють утруднене носове дихання, виділення слизу та переляк, адже ситуація виходить з-під контролю. Замість веселих ігор дитина змушує батьків терміново звертатися за допомогою до оториноларинголога. Якщо ж дитина забуде про стороннє тіло, це може призвести до запалення носового ходу та інфекції в короткостроковій перспективі, а в довгостроковій — до утворення риноліту (про нього я обов’язково напишу в одному з наступних постів). Приклад з практики До мене звернувся батько з 5-річним сином. Хлопчик грався шматочками поролону й засунув один у ніс. Батьки намагалися витягнути його пінцетом, але він вислизав і проштовхувався ще глибше. Вони швидко звернулися у приймальне відділення, де після огляду та знеболення стороннє тіло вдалося видалити за кілька хвилин. Після цього і дитина, і батьки з полегшенням зрозуміли, що губка в носі — зовсім не кращий «компаньйон» для забав. Порада для батьків Будьте уважні з дітьми та дрібними предметами. Лише кілька секунд дитячої тиші можуть перетворитися на серйозну проблему. Особливо небезпечні батарейки для годинників: потрапивши у вологий ніс, вони активуються й спричиняють хімічний опік, який потребує не лише видалення батарейки, а й ретельного догляду, щоб уникнути ускладнень. Якщо дитина поклала щось у ніс і ви не можете видалити предмет самостійно, не намагайтеся витягнути його пінцетом чи іншими предметами — у більшості випадків ви лише проштовхнете його глибше. Є безпечна техніка, яка називається «мамин поцілунок»: покладіть дитину на бік так, щоб ніздря зі стороннім тілом була знизу; зробіть глибокий вдих; щільно прикладіть губи до губ дитини, закрийте пальцем вільну ніздрю; видихніть повітря у рот дитини. У багатьох випадках стороннє тіло вилітає з носа, наче пробка з пляшки. Якщо ж техніка не допомогла — обов’язково зверніться до лікаря. На фото ви можете побачити різні сторонні тіла, які були видалені з носа пацієнтів, та те, як вони виглядають під час ендоскопічного огляду. Якщо вам цікаво дізнатися більше про сторонні тіла ЛОР-органів — перегляньте інші мої пости, вони доповнюють цю тему. Будьте обережні та здорові!

Стороннє тіло слухового ходу — це будь-який чужорідний предмет, живий організм або речовина, що випадково чи навмисно потрапили до порожнини вушного каналу. Такі випадки трапляються у всіх: від дітей, які досліджують власний організм, до підлітків та дорослих під час роботи на полі, у лісі чи навіть уві сні, коли може потрапити комаха. Особливо небезпечними є насінини, адже вони швидко набухають, і при видаленні можуть додатково травмувати слуховий хід. Іноді для вилучення стороннього тіла потрібне місцеве чи навіть загальне знеболення. Перелік можливих сторонніх тіл значно ширший, ніж наведено вище, але це найпоширеніші приклади з практики. Клінічний випадок: До мене звернувся 12-річний хлопець, який допомагав прибирати в майстерні. Він знайшов кульки від металевого підшипника й вирішив покласти одну у вухо. Витягнути її самостійно він не зміг. З часом з’явився біль, набряк, шум у вусі та зниження слуху. Кулька щільно «сіла» у вухо, утворився вакуум, посилилося виділення сірки, і будь-яка спроба доторкнутися лише проштовхувала її глибше, викликаючи сильний біль. Наступного дня батьки звернулися на прийом, і за допомогою магніту кульку вдалося видалити. Можливі ускладнення Стороннє тіло може травмувати барабанну перетинку, спричинити її розрив (перфорацію) та поширити інфекцію у середнє вухо. Там тепло й волого, що створює сприятливі умови для розвитку інфекції та подальшого порушення слуху. Що робити: Якщо у вухо потрапив предмет, який не може самостійно вийти: спробуйте нахилити голову так, щоб хворе вухо було внизу, і акуратно витрусити; ні в якому разі не використовуйте пінцет чи інші предмети для самостійного видалення; обов’язково зверніться до оториноларинголога. На прозірках нижче ви можете побачити різноманітні предмети, які були вилучені з людських вух, а також ускладнення, що виникли через несвоєчасне звернення та байдужість до власного здоров’я. Будьте обережні та бережіть своє здоров’я!

Що таке інсульт? Інсульт - це гостре порушення кровообігу мозку, що призводить до ушкодження його тканин і порушення функцій організму. Інсульт виникає, коли кровопостачання мозку припиняється або значно зменшується через закупорку або розрив судини, що призводить до загибелі нервових клітин і порушення роботи мозку (рух, мова, свідомість). Це критичний стан, який потребує негайного медичного втручання, оскільки «золота година» після початку симптомів є вирішальною для збереження життя та мінімізації ушкоджень мозку. Основні типи інсульту Ішемічний інсульт: виникає через закупорку судини тромбом або іншим утворенням, що блокує кровотік до мозку. Це найпоширеніший тип (близько 80% випадків). Геморагічний інсульт: спричинений розривом судини та крововиливом у мозок, часто на фоні високого артеріального тиску. Має вищу смертність, ніж ішемічний. Транзиторна ішемічна атака (ТІА) або «міні-інсульт»: симптоми тривають менше 24 годин і зазвичай не залишають постійних ушкоджень, але сигналізують про високий ризик повноцінного інсульту. Тихі інсульти: відбуваються без явних симптомів, виявляються під час МРТ і можуть накопичуватися, призводячи до когнітивних порушень. Симптоми інсульту Розпізнати інсульт можна за формулою FAST: F (Face) - асиметрія обличчя: опущення куточка рота або повіки з одного боку; A (Arms) - слабкість або оніміння кінцівок з одного боку тіла; S (Speech) - порушення мовлення: нечітка мова, плутання слів або неможливість говорити; T (Time) - час: негайно викликати швидку допомогу, адже кожна хвилина важлива. Додаткові ознаки можуть включати раптове погіршення зору, сильний головний біль без видимої причини, втрату координації або свідомості. Причини та фактори ризику Високий артеріальний тиск - головна причина ішемічного та геморагічного інсульту; Атеросклероз та тромбоз - закупорка судин; Куріння та шкідливі звички, що підвищують ризик тромбоутворення; Серцево-судинні захворювання, діабет, ожиріння та стрес. Вчасне розпізнавання симптомів і швидке надання допомоги значно підвищують шанси на виживання та відновлення функцій мозку. Чому не можна втрачати час? Пацієнти після інсульту потребують не лише своєчасного лікування, а й ранньої реабілітації. Саме вона допомагає відновити втрачені функції, повернути самостійність та покращити якість життя. Інсульт виникає тоді, коли порушується кровопостачання певної ділянки головного мозку. Через це нервові клітини починають гинути вже в перші хвилини. Клінічний випадок До реабілітаційного центру був направлений 73-річний пацієнт після інфаркту мозку внаслідок тромбозу церебральних артерій, у басейні правої СМА. Спастична геміплегія, лівобічний помірний геміпарез. Гіпертензивна (гіпертонічна) хвороба серця з (застійною) серцевою недостатністю. Захворювання проявилося раптовим порушенням мовлення та слабкістю у лівих кінцівках. Після лікування в інсультному відділенні пацієнт розпочав курс стаціонарної реабілітації. Під час первинного обстеження були виявлені: виражене порушення ходи (6-хвилинний, 10-метровий та тест "Встань і Йди" пацієнт не зміг виконати); значні труднощі зі зміною положення тіла (Індекс мобільності Рівермід: 3 - Вкрай важкі порушення мобільності); високий ризик падіння, вкрай обмежена мобільність (Шкала балансу Берга: 8); виражена залежність у повсякденному житті (Індекс Бартел: 35 балів - Важка залежність). Які цілі ставили перед реабілітацією? Основною метою було максимально повернути пацієнта до самостійного життя. Для цього проводили (додаю фото виконання вправ): відновлення базових рухових навичок (тренування сідання та вставання); навчання ходьбі (відновлення симетрії кроку, тренування старту / зупинки ходьби); вправи на вдосконалення рівноваги; тренування координації; розвиток витривалості; вправи для зміцнення м'язів верхньої кінцівки, тренування кисті; функціональні вправи, що імітують повсякденні побутові дії (ADL-орієнтація); тренування ходьби високої інтенсивності (HIT). Результати реабілітації (додаю фото та відео, на яких чітко видно покращення) Після двох циклів реабілітації пацієнт продемонстрував позитивну динаміку: найголовніше - пацієнт став на ноги; покращилася мобільність (Індекс мобільності Рівермід: 10 - помірні порушення мобільності; тест "Встань і Йди": 47с); покращився баланс (Шкала балансу Берга: 37 - Здатний ходити, але потребує ДЗР); збільшилася дистанція ходьби (6-хвилинний тест ходьби: 96 м); зросла швидкість пересування (10-метровий тест ходьби: 0,29 м/с); пацієнт став більш самостійним у повсякденному житті (Індекс Бартел: 45 балів - Виражена залежність). Попри це, йому все ще потрібні допоміжні засоби для ходьби та продовження комплексної реабілітації. Важлива ремарка Після інсульту відновлення можливе. Найкращі результати досягаються тоді, коли реабілітацію розпочинають якомога раніше та проводять регулярно під контролем мультидисциплінарної команди. Бережіть себе та своїх близьких!

Пацієнти із закладеністю вуха — одні з найчастіших звернень до отоларинголога влітку. Особливо після купання або використання ватних паличок чи інших предметів для «очищення» вуха від сірки. Насправді такі дії лише проштовхують сірку глибше та утрамбовують її. Симптоми: Разом із закладеністю можуть турбувати: шум у вусі, відчуття «переслуховування» самого себе, поступове зниження слуху. Важливо розрізняти: якщо симптоми виникли різко після маніпуляцій чи потрапляння води — ймовірно, це сірчаний корок; якщо слух погіршується поступово, протягом днів, супроводжується болем, нежитем чи температурою — це може бути інше захворювання, і потрібен огляд лікаря. Клінічний випадок До мене звернулися родичі 89‑річної пацієнтки, яка роками перепитувала, дивилася телевізор на високій гучності, що заважало сусідам. Родичі хотіли підібрати слуховий апарат.Під час огляду в слухових ходах були виявлені сірчані корки, які блокували звук. Після їх видалення пацієнтка здивувалася, що родичі на неї кричали, і попросила говорити тихіше, бо тепер вона добре чує. Через тиждень родичі повідомили, що вона перестала перепитувати, зменшила гучність телевізора та стала більш активною у спілкуванні. Цей випадок показує, наскільки сірчаний корок може погіршувати якість життя пацієнта та його близьких, і як просто можна вирішити проблему. Хто в групі ризику? Є категорія людей, у яких з різних причин: підсилена робота сірчаних залоз, порушений вихід сірки. Такі пацієнти знають, що кожні 3–6 місяців їм потрібно звертатися до лікаря для видалення сірчаних мас, щоб уникнути блокування слухового ходу. Для кращого розуміння патології я додаю фото: на муляжі показано, як саме сірчаний корок розташовується у слуховому ході; а також реальний приклад — корок, який був видалений у пацієнтки з клінічного випадку, про який я розповідав вище. Ці зображення наочно демонструють, наскільки щільно сірка може блокувати слуховий хід і як просте видалення корка здатне миттєво відновити слух та покращити якість життя. Важлива ремарка Ніколи не займайтеся самолікуванням без консультації спеціаліста. Будьте здорові!

Фурункул носа — це запалення волосяного фолікула, яке може поширюватися на навколишні ділянки. Найчастіше він виникає через забруднення, травмування шкіри, недостатню гігієну обличчя або гормональні зміни, що характерні для підліткового віку. У цей період активно працюють сальні та потові залози, що часто призводить до їхньої закупорки. Найгірше, що можна зробити — видавлювати прищик. Це може поширити інфекцію на сусідні тканини, викликати сильніший набряк і запалення. Особливо небезпечно у ділянці носа та губ, яку називають «трикутником смерті». Судини цієї зони мають прямий зв’язок із кавернозним синусом — венозним сплетінням, що веде кров безпосередньо до мозку. Це означає, що інфекція може швидко поширитися й спричинити важкі ускладнення, включно з менінгітом. Клінічний випадок фурункула носа До мене звернулася мати з 14‑річним сином. Протягом останніх кількох місяців у хлопця на обличчі з’являлися прищі, і один із них у ділянці верхньої губи та носа почав турбувати: з’явився набряк, виник біль у верхній губі, шкіра стала гарячою на дотик. На запитання, чи він видавлював прищі, пацієнт відповів, що час від часу робив це самостійно. Огляд: було виставлено діагноз — фурункул носа. Тактика: пацієнта скеровано на стаціонарне лікування у дитяче відділення, адже цей стан є небезпечним і потребує ретельного спостереження та догляду. Результат Через 14 днів після стаціонарного лікування та консультації дерматолога хлопець повторно звернувся. Йому підібрали догляд за шкірою обличчя, і стан значно покращився: від фурункула не залишилося сліду, загальний вигляд шкіри став кращим. Що робити при появі фурункула? Не видавлювати прищик — у більшості випадків він зникне самостійно за кілька днів. Можна обробити його спиртом, щоб підсушити та пришвидшити загоєння. Якщо з’явився значний біль чи набряк — негайно звернутися до отоларинголога. У складних випадках може знадобитися стаціонарне лікування: лікар розкриє гнійник, встановить дренаж, визначить збудника інфекції та призначить антибактеріальні препарати й антикоагулянти для профілактики тромбозів. Зазвичай стан покращується вже за кілька днів. Профілактика Щоденний догляд за шкірою обличчя. Уникати потрапляння пилу та бруду в ніс. Не торкатися носа брудними руками.

На фармакологічному ринку України сьогодні представлений великий перелік гомеопатичних препаратів, які продовжують продавати й купувати. Але чи всі вони дієві? І що лежить в основі їхньої ефективності? На інтернет-ресурсі Вікіпедія зазначено, що гомеопатію заснував Самуель Ганеман у Німеччині в 1796 році. Суть цього методу лікування полягає в принципі «подібне лікується подібним». Тобто, якщо певна хвороба викликає специфічні симптоми, то речовини (рослинного чи мінерального походження), які викликають подібні симптоми у здорової людини, використовуються у надзвичайно розведених розчинах або у вигляді цукрових гранул для лікування цієї хвороби. На момент виникнення гомеопатії вона виглядала менш шкідливою альтернативою традиційним методам лікування, які включали застосування ртуті та інших токсичних речовин. У цьому контексті гомеопатія справді могла здаватися безпечнішою. Часто одужання пацієнтів відбувалося не завдяки гомеопатичним препаратам, а завдяки природній здатності організму до самовідновлення, особливо у випадках інфекційних захворювань. Варто розуміти, що основою гомеопатії є система розведень: X або D — розведення у 10 разів (десяткове) C або CH — розведення у 100 разів (сотенне) LM або Q — розведення у 50 000 разів Ці розведення можуть повторюватися багаторазово: 2, 3, 5, 10, 20 і більше разів. Наприклад, препарат Сульфат заліза D4 5 мг означає, що речовину розведено 4 рази по 1:10, тобто загальне розведення — 1:10⁴ = 1:10 000. Відповідно, 5 мг / 10 000 = 0,0005 мг активної речовини. На упаковках гомеопатичних препаратів часто зазначено, що фармакодинамічні та фармакокінетичні властивості не визначені. Простими словами — невідомо, як саме ці препарати діють, на що впливають і коли. Це викликає занепокоєння, адже сучасне обладнання не здатне виявити настільки малі концентрації речовин. Імовірно, у багатьох випадках активної речовини там просто немає. Для порівняння: міліграми — це концентрації, які мають реальний вплив на організм. Наприклад, інтерферон C30 6 мг означає розведення 1:100³⁰ = 1 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 = 0,0000000000000000000000000002 мг — тобто практично нічого. І це ще не найвищі розведення. Існують випадки, коли знайти хоча б один атом активної речовини в упаковці практично неможливо. Проте згідно з гомеопатичною теорією, чим більше розведення — тим вища ефективність, що суперечить навіть базовій логіці. Ще Парацельс писав: «Що є отрутою, а що ні? Усе є отрутою, і немає нічого неотруйного. Лише доза визначає, що та чи інша речовина не є отрутою». Ця думка підкреслює важливість дозування. Навіть звичайна вода може бути шкідливою, якщо випити її надмірно. Тому варто уважно ставитися до рекомендацій виробника, навіть якщо мова йде про, здавалося б, нешкідливі речовини. У випадку з гомеопатією часто спрацьовує ефект плацебо: людина, яка очікує покращення, дійсно може відчути полегшення — не завдяки препарату, а завдяки власній вірі в нього. Важливо розуміти, що доказова медицина, яка базується на наукових дослідженнях і фактах, не визнає гомеопатію як науку. Її класифікують як псевдонауку, що належить до сфери альтернативної медицини, поряд із забобонами, шарлатанством і цілительством. Однак вибір завжди залишається за людиною — кожен сам вирішує, якому методу лікування довіряти.